Надмогильні хрести, надмогильні хрести
Ніби зведені руки в небо…
Господи, нам прости, Господи, їм прости, –
Тим, що в муках пішли до тебе…

Скільки їх було в ті страшні 30-40 роки , коли країну накрили чорним крилом люті репресії: безпідставні звинувачення в антирадянській діяльності, розкулачення, голодомор, переселення з рідних місць… Нема їм числа… А чи знаємо ми їх імена, навіть своїх, рідних по крові, людей? Соціологічне дослідження, проведене бібліотекою ХПК серед студентів 1-х курсів дає невтішну відповідь – переважно «Ні». Ця тема дуже болюча саме сьогодні, коли країна переживає непрості часи боротьби за свою незалежність. Зараз мало знати історію своєї країни, потрібно знати історію своєї сім’ї, адже саме з родини починається громадянин. Добре, коли ще живуть люди , яких можна розпитати про минуле, але навіть коли вони вже відійшли у вічність, не все втрачено. Завдяки великим державним проектам можна пошукати відомості про долі своїх предків на сторінках фундаментальних багатотомних історико-меморіальних видань, що надійшли у бібліотеки країни – «Реабілітовані історією», «Книга пам’яті України», «Книга скорботи України», «Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні» та ін. Про ці книги ще раз говорилось на виховній годині «Трагічні уроки української історії», що пройшла у Хмельницькому політехнічному коледжі НУ «Львівська політехніка». Найбільшим потрясінням для присутніх став виступ директора коледжу Вадима Володимировича Овчарука про трагічну історію його родини. Велика, працьовита, дружня сім’я, що проживала на околиці Летичева, зазнала в ті страшні роки непоправних втрат. Абсурдні звинувачення в створенні польської антирадянської організації , коротке трьохмісячне слідство, тортури і вирок для 4 міцних чоловіків – «розстріляти». Ці люди могли ще довго жити, ростити своїх дітей, важкою працею зміцнювати свою державу, а коли ворог у 1941 році напав на нашу країну, стати на її захист. Нічого цього вже не було, бо мільйони були знищені у 30-ті. Але ці випробування не зламали наш народ. Зі свого міцного коріння він дав нові паростки. Нащадки репресованих сьогодні своєю працею, талантом, наполегливістю будують нову Україну і боронять її незалежність.
Людська пам’ять… Вона береже нас від повторення помилок історії. Як застереження – нехай на кожному надмогильному хресті невинно убієнного буде напис про причину смерті та дата реабілітації, як спокута перед його пам’яттю.

Господи, захисти, од лих усіх захисти
Нам славну праматір козачу.
Землю дай засівать, землю дай прикрашать
Словом, ділом своїм, душею,
Бо нам жить не роки, бо нам жити віки,
Милуватись й гордитися нею…