Дорогі політехніки, просвітяни, друзі!

Два дні нашого державотворення сповнюють серця українців особливою радістю і гордістю за те, що Україна як держава 29 літ тому виборола своє місце «у народів вольних колі».

Два великих дні нашої сучасної історії ― День Державного Прапора України і День Незалежності України ― вистражданих, відвойованих не одним поколінням українців.  Два крила― сонце і небо, барви нашого стяга були з усіма у цій нерівній борні з ворогом.

Піднятий над нашими головами стяг не дає донині спокою зажерливим сусідам з північного напрямку, які й далі бачать Україну-Русь з її славною історією, унікальною культурою, талановитим народом, природними багатствами у складі імперії, бо без України, вона ― недоімперія.

Хай же у ці величні дні перед нашим духовним зором проходять віки і ті, хто був її основою і приніс життя Україні: мазепинці, січові стрільці, петлюрівці, упівці, холодноярівці, повстанці Кенгіру. Носімо вдячність у серцях до політв’язнів і дисидентів, усіх, хто безстрашно боровся за цю державу, безпосередніх наших навчителів і героїв: Левка Лук’яненка, братів Михайла і Богдана Горинів, Ірини та Ігоря Калинців, Івана Світличного, В’ячеслава Чорновола, Василя Стуса і багатьох-багатьох інших, і «несть їм числа».

Суперечливе життя, вічний біль, але водночас невимовна радість ― бачити над нами це синьо-жовте священне полотнище і носити в серці впевненість, що це наша країна, наше священна земля, за яку боролись кращі сини нашого народу, і яку ми мусимо відстояти.

Із святом Державного Прапора! Із святом Незалежності, дорогі українці! Слава Україні!