Хмельницький політехнічний фаховий коледж by Lviv Polytechnic National University

У Хмельницькому політехнічному коледжі вшанували світлу пам’ять Миколи Дмитровича Бодарецького

NewsComments Off on У Хмельницькому політехнічному коледжі вшанували світлу пам’ять Миколи Дмитровича Бодарецького

29 квітня  2016 року  обірвалась життєва дорога Миколи  Дмитровича  Бодарецького  (15.05.1948 – 29.04.2016) – директора Хмельницького політехнічного коледжу з 1984р. по 2013р., Голови Ради директорів ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації з 1989р. по 2014р. Освіта пройшла через все його життя, серце і душу. Микола Дмитрович Бодарецький – Відмінник освіти України, нагороджений знаком «Петра Могили», удостоєний почесного звання «Заслужений працівник освіти України», занесений на обласну Дошку Пошани «Кращі люди Хмельниччини». Відійшла у вічність порядна і шанована людина. Він був  непересічною особистістю:   багатогранною, творчою, товариською – із тих, які  лишаються в пам’яті назавжди. Микола  Дмитрович над усе любив життя, завжди допомагав, підказував, направляв… І де б він не працював, яку б роботу не виконував, був відповідальним, сумлінним, ніколи не нарікав на труднощі, не зважав на  час та здоров’я. Був авторитетом як для молодих, так і для досвідчених колег, прикладом самовідданої турботи про них. Микола Дмитрович був генератором та натхненником ідей, ініціатив та добрих справ, заради спільної мети умів об’єднати навколо себе людей з різними поглядами.

Напередодні першої річниці від дня смерті Миколи Дмитровича у Хмельницькому політехнічному коледжі НУ «Львівська політехніка» відбулось вшанування його пам’яті.  До могили та меморіальної дошки у холі навчального закладу було покладено квіти. У читальній залі пройшов вечір-реквієм на його честь. Ведуча заходу, заступник директора коледжу Людмила Миколаївна Багас,  окреслила основні віхи біографії Миколи Дмитровича.

Доля відвела йому всього неповних 68 років. Народився 15 травня 1948 року в м. Городенка Івано-Франківської області. Після закінчення школи вступив до Кам’янець – Подільського  педагогічного інституту ім. В.П. Затонського на історичний факультет, згодом розпочав свій трудовий шлях учителем історії  Корчунецької школи-інтернату Хмельницького району.

В листопаді 1971 року був призваний в Радянську Армію. Військову службу проходив у м. Кременець , що на Тернопільщині. З січня 1973 по квітень 1978 року  перебував на виборній комсомольській роботі. З 1978 року  почалось його вірне багаторічне  служіння  на благо нашого закладу. Саме тоді він був  призначений  заступником директора Хмельницького  електромеханічного технікуму. І в той короткий період, з 1980 по 1984 рік, коли він був відізваний до Хмельницького обкому Компартії України на  посаду інструктора  відділу науки та навчальних закладів, думками він залишався зі своїм улюбленим електромеханічним технікумом, жив його проблемами і намагався  допомогти.  А отже , у вересні 1984 року став найкращою кандидатурою на посаду  директора Хмельницького електромеханічного технікуму.  Тут він працював  майже зо років,  віддаючи  справі всю свою енергію, глибокі знання та  непересічний талант керівника.  Завдяки його наполегливості, дипломатичному хисту,  технікум  у лютому 1991 року одним із перших в Україні набув статусу  коледжу. Завдяки досвіду Миколи Дмитровича, його наполегливій праці, таланту керівника, наш коледж став одним з найкращих серед вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації.

А далі були  хвилюючі та зворушливі спогади тих, хто пройшов частину життя поруч з Миколою Дмитровичем.

Про молоді роки, роботу на виборних комсомольських посадах  згадав його давній  товариш Валерій Федорович Савчук.

Віктор Юрійович Бернацький поділився своїми думками та враженнями  про діяльність на посаді Голови Ради директорів.

Вірний   соратник та однодумець Миколи Дмитровича, його заступник, свідок народження коледжу Володимир Федорович  Андросюк згадував про нелегкі 90-ті, коли соціально-економічні зміни в державі потребували швидких та ефективних дій, впровадження викладання  нових спеціальностей та залучення інвестицій.

Педагог з великою Божою іскрою – таким був для освітян  Микола Дмитрович,  науковець, праці, якого  його стимулюють замислитися, яким життям живемо і чим наповнюємо внутрішній простір душі.  Свою останню працю він вже не побачив. Його прізвище на титульній сторінці – у чорній рамці. Тамара Сергіївна Доброва, його співавтор, представила присутнім цю останню працю про голод на Хмельниччині. Тема Голодомору  Миколі Дмитровичу, історику за професією, була болючою, він збирав свідчення очевидців, документи про ці страшні події, аналізував їх та видавав окремими книгами.

Кожному, хто знав Миколу Дмитровича, працював разом із ним, навчався у нього, є за що дякувати цій великій людині. Викладач коледжу  Віктор Вікторович Котов, який довго працював під його керівництвом, кілька років назад написав вірш на його честь і вдячний долі за те, що встиг прочитати його адресату. В день вшанування пам’яті він прочитав його знову….

Важко говорити про активну непересічну особистість в минулому часі. З такою неординарною людиною завжди відходить і частина того періоду, в якому він жив, працював і творив.  Сьогодні змінюються обставини, в яких доводиться працювати та розвиватись, не втрачаючи, а примножуючи зроблене попередниками.  Та колектив коледжу впевнено дивиться у майбутнє, оскільки  гідним продовжувачем справи життя Миколи Дмитровича став Вадим Володимирович Овчарук. Йому присутні ті ж якості: наполегливість, дипломатичний хист та невичерпна енергія.  Виступаючи перед присутніми, він запевнив, що докладе усіх зусиль, щоб тримати високу планку лідерства, яку започаткував Микола Дмитрович Бодарецький.

Не залишили нікого байдужим і проникливі та зворушливі слова дружини Миколи Дмитровича – Тетяни Мартинівни, яка розчулена тим, що  така велика кількість людей шанує світлу пам’ять про чоловіка та його добрі справи.

У наших спогадах Микола Дмитрович Бодарецький буде жити вічно,  і щоразу, слухаючи його улюблену пісню «Гуцулка Ксеня», якою весь колектив свого часу проводжав директора на заслужений відпочинок,  серця переповнюватимуться теплими спогадами. В день його пам’яті  «Гуцулка Ксеня» знову прозвучала  на його честь.

Помер… Замовк навіки,

У серці лиш тривожна тишина…

І плачуть стомлені повіки,

 що з світу йде така свята душа.

У моїй пам’яті такі глибокі очі,

Усмішка щира і проста

І голос той, слова пророчі –

«О, коледже, тобою я живу

І лиш тобою мрію я….»

 

18053001_419254498432506_1365493172_n 18052666_419244531766836_8348349_n18072857_419254501765839_1913016449_n 18072889_419244338433522_249008431_n 18073341_419244341766855_2048182685_n

18051939_419254635099159_355809744_n

© 2015-2024 Хмельницький політехнічний коледж